– Ого скільки солодкого! – Сашко з подивом розглядав кольорові пакунки з цукерками та коржиками, які мама складала у магазинний візок. – Невже це все нам? Чи ми чекаємо на гостей? – підвів він очі на маму.

– На жаль, не нам! – розсміялася мама та ніжно погладила хлопчика по голові. – Усе це на подарунки. Ой, – схопилася вона, але, поглянувши на здивоване обличчя сина, промовила. – Я тобі зараз усе поясню. Розумієш, у нашій церкві збиратимуть подарунки для дітей із бідних родин та дітей, які не мають батьків. Адже всі дітки люблять подарунки, а їм навряд чи хтось щось подарує. Тож нам запропонували зібрати для них смаколики, іграшки, щось корисне та цікаве. Загорнути це у яскравий папір – ну, щоб це був справжній подарунок – та принести до церкви.

– То вся та смакота для них? – невдоволено пробубонів Сашко собі під носа. – Навіть мої улюблені «Снікерси»?

– Ну чого ти набурмосився? Невже гадаєш, що сам лишишся без подарунка? Звісно ні. Ми з татом, бабуся та дідусь, дядько Сергій і тітка Наталя, усі ми приготували тобі щось приємне. Тобто ти точно отримаєш щонайменше 5 подарунків. А є діти, яким навіть одного ніхто не подарує, то невже ти не готовий поділитися одним «Снікерсом» із тим, хто радітиме йому, як найдорожчому телефону?

Слова мами звісно трохи поліпшили настрій хлопчика, проте необхідність ділитися важким каменем лежала на серці хлоп’яти. Але він знав, якщо мама щось вирішила, то цього вже не змінити, тож доведеться змиритися.

Зранку перед сніданком мама молилася, аби вони змогли через ці подарунки втілити мрію якогось хлопчика чи дівчинки, які не мають нічого й до яких Бог хоче проявити Свою особливу любов. І запропонувала після школи разом піти до магазину іграшок та пошукати щось цікаве.

Увесь день у школі Сашко тільки й думав про те, що зможе і собі обрати омріяну іграшку, подумки він перебирав усе те, що має та що б його таке забажати. Аж раптом йому на думку спали слова маминої молитви. «Діти, які не мають нічого!»

– Я маю он скільки всього й мені ще багато що подарують.

А їм не подарують навіть улюбленого «Снікерса», – пробурмотів він і кивнув головою, наче ухваливши якесь дуже важливе рішення.

У магазині було людно, як і завжди перед святами. Люди метушилися, обираючи яскравих ляльок, дивовижні конструктори та різноманітні електронні іграшки. Очі розбігалися, але Сашко рішуче взяв маму за руку та потягнув до полиці з конструкторами. І взяв із полиці яскраву коробку з космічним кораблем на малюнку.

– Сонечко, оберімо спочатку іграшки для подарунків,

а потім і тобі щось купимо.

– То не для мене, а для того хлопчика. Ти казала, що ми хочемо втілити мрію хлопчика чи дівчинки. На дівчачих мріях я не дуже розуміюся. Але як хлопчик, я мріяв би саме про таке, – сказав він і поклав коробку з конструктором до візка.

Мама схилилася до нього та обійняла. Вона надзвичайно пишалася своїм сином.

Того дня вони купили ще декілька конструкторів та яскравих ляльок. Принісши все це додому, склали на кухонному столі. Мама приготувала декілька великих коробок, святковий папір, цукерки та ще багато всього різного. Разом почали вони розкладати все по коробках. Сашко ретельно складав і рахував, аби кожний отримав однакову кількість цукерок, коржиків та по одному «Снікерсу». Коли коробку було наповнено, мама обережно загортала її у яскравий папір. Дійшовши до останньої коробки, виявилося, що вони прорахувалися і їм забракло одного батончика. Мама засмутилася і збиралася вже їхати до крамниці, але Сашко зупинив її.

– Зачекай, – вигукнув він і побіг до своєї кімнати. А за хвилину повернувся надзвичайно собою задоволений, тримаючи в руках улюблену шоколадку. – Нехай буде для нього, а мені ще подарують.

Увечері хлопчик урочисто демонстрував татові вежу

з подарунків і розповідав про те, як вони з мамою їх збирали та пакували.

– Добре, що Бог не дав мені з’їсти того Снікерса, інакше нам забракло б. А так ми завтра зможемо все відвезти до церкви та передати тим дітям. Вони, певно, і не чекають, а тут ми для них подарунки приготували.

– То не ми, але Бог через нас. Він просто дав нам більше, ніж іншим, тож ми маємо ділитися благословеннями.

– Я й поділився. І знаєш, мені зовсім не шкода, що той конструктор купили тому хлопчику, а не мені.

– Ми з мамою надзвичайно раді, що Бог змінює і твоє сердечко. Адже зробити подарунки іншим – це найменше, що ми можемо зробити, аби подякувати Богу за Його подарунки нам.

‍