Олеся народилася та виросла у Херсоні. Вони з батьками були щасливі у своєму чудовому місті, допоки в країні не почалася війна і місто не опинилося на межі окупації. Полишивши усе, вони були змушені тікати до Первомайська і починати будувати життя тут.

Розпочинати все з нуля було важко та страшно, але батьки усіляко намагалися підтримати дівчинку та й нові однокласники радо прийняли її до свого класу. Познайомившись з однокласницями, дівчинка швидко потоваришувала з Наталею та Лєрой. Виявилося, що її нові подружки відвідують підлітковий клуб, що збирається у місцевій церкві щотижня. Батьки не заперечували, аби Олеся також відвідувала цей клуб.

Після першого ж відвідування дівчинка була у захваті від усього, що там побачила. Вона вже давно, від самого початку війни не відчувала подібного радісного піднесення. Відтоді Олеся почала не лише відвідувати зустрічі клубу, але й стала його активною учасницею, а також долучалася до кожного заходу церкви, в якому брали участь підлітки.

Вони з подружками з нетерпінням чекали на різдвяне свято у церкві, бо знали, що, по-перше, до церкви приїдуть гості і буде цікава програма, а по-друге, роздаватимуть подарунки. Коли жадані коробки вже опинилися в руках у дівчат, вони з подружками дочекалися завершення свята і лише тоді почали роздивлятися, що ж лежить у цих яскраво прикрашених коробках.

Солодощі, фломастери, іграшка… раптом дівчинка завмерла, не вірячи своїм очам, а потім тремтячою рукою потягнулася до маленького пакетика. «Що там таке?» – зацікавилася Лєра, заглядаючи до коробки з-за плеча Олесі. «Не повіриш – це набір для шиття!» – очі Олесі аж світилися від здивування та захоплення. «Так, а чого ти так радієш? Я думала, що там айфон щонайменше» – засміялася подруга. «Такий собі подарунок – непрактичний. Он у мене хоч калькулятор». «Ви не розумієте, – пояснила дівчинка. – Раніше, ну ще до війни, я  завжди мріяла, що стану дизайнеркою одягу. Але з усіма цими подіями не до мрій було, аби вижити. От нещодавно я знову згадала про цю свою мрію, але подумала, що певно нічого з цього не вийде, бо треба мріяти про щось набагато практичніше. Тож і молилася, аби Бог показав мені, куди йти вчитися та що робити далі». Обидві подружки здивовано подивилися на набір для шиття. «То ти думаєш, що…» «А як інакше? Звісно, це Бог мені відповів! Це ж знак, що мені треба вчитися на дизайнерку і Він мене в цьому підтримає!»

Олеся всім розповідала про те, як подбав про неї Бог та як відповів на її молитву. Певно людина, яка з любов’ю вкладала до подарунка набір для шиття, не могла і подумати, що він стане Божим інструментом для підбадьорення та натхнення цієї незнайомої дівчинки*.

‍