Даня схопив велосипед та, вигукнувши, «Я  ненадовго», вийшов із дому.  Хлопчик дуже любив їздити на велосипеді, досліджувати вулички свого міста,  спостерігати за людьми, а ще це дозволяло трохи відпочити від хатньої роботи.

Живуть вони з мамою удвох. Роботи в їхньому місті майже  немає, тож доводиться їм із  мамою збирати, чистити і  здавати горіхи, аби хоч якось заробити грошей. Це кропітка праця, бо  потрібно, аби ядра горіхів залишалися цілими. Від цього болять пальці, але що  вдієш. Даня у свої 11 років розуміє, що мама потребує допомоги, тож робить  усе, що може. Довкола будинку роботи завжди достатньо, тому вільного часу  хлопцю лишається не дуже  багато, друзів теж. Проте він не занадто переймається із цього приводу. Він має друзів у церкві, а також два  вірні собаки та кицьку.

Коли з ними жила бабуся, то водила його  до церкви у недільну школу. Вона ж навчила його щодня молитися. Бабуся вже  відійшла до Бога, Якого так любила, але Даня продовжує відвідувати дитячі  зустрічі в церкві. Тут він має друзів, тут чує історії про те, як Бог робить дива у житті тих, хто вірний Йому, і про те, як Бог може змінити життя кожної людини. Даня дуже часто  молиться про свою маму, аби вона теж познайомилася з Богом, аби прийшла до  церкви, аби менше хворіла. Цей маленький хлопчик для більшості дорослих є  неймовірним прикладом посвяти та вірності.

Через важке фінансове становище в домі Дані  не часто бувають смаколики чи іграшки. І хоча хлопчик добре розуміє, що мама просто не в змозі щось йому  купити, та час від часу він  дуже хоче отримати щось смачненьке. Цьогоріч у  церкві роздавали різдвяні подарунки. О, як же він чекав на це, як не міг відвести оченят від великої  різнобарвної коробки. Простягнувши руки, він поклав її собі на коліна й ніжно погладив рукою. «Відкриємо разом  із мамою» – подумав він собі, прив'язуючи коробку на багажник велосипеда.

Удома він поставив свій «трофей» на стіл.  «Ось, дивися, що мені в  церкві дали». Мама підійшла ближче. «Нумо, відкривай. Подивимося, що там усередині».

Хлопчик обережно розгорнув папір, а  потім відкрив коробку. Скільки ж усього цікавого та смачного там було!!! І смаколики, і іграшка, і навіть  зубна щітка з динозавром. Стільки подарунків він ще ніколи не отримував. Але  серце його закалатало, коли  він побачив цілу банку шоколадного крема. «Мамо, – підвів він на неї із  благанням очі. – А можна ми його відразу відкриємо?» Хіба можна було відмовити? Мама поставила на плиту  чайника й відрізала кілька  скибочок батону.

Коли вони разом сіли за стіл, мама сказала: «Треба подякувати бабусиному Богу за таке щедре пригощання». Даня кивнув: «Але цей Бог – наш, твій і мій, а не лише  бабусин. Тоді можна я помолюся?» Схиливши голову, хлопчик простими словами подякував Богу за Його  турботу, за подарунок і  попросив, аби Він став і маминим Богом.

Ці двоє сиділи за столом,  насолоджувалися теплом кухлів з гарячим чаєм та смакували свіжий батон із  шоколадним кремом, а їхній Бог сповнював серця теплом і миром.

*на фото рандомні діти. З етичних міркувань ми не публікуємо фото та імена реальних героїв цих історії.

‍