Дитячі християнські табори проводять не лише для того, аби діти мали чудове дозвілля під час літніх канікул, але для того, щоб розповісти їм про Бога. У простій ігровій формі відкрити основні принципи християнського життя та біблійні істини. Під час таких таборів закладаються підвалини майбутньої віри, розуміння того, що Бог любить та пробачає нам, а також, що Він – саме Той, до Кого ми можемо звертатися у будь-який момент свого життя зі всіма своїми проблемами, радощами та переживаннями. Дитячий табір може змінити життя дитини, а іноді і її близьких.

Історія Лори почалася доволі трагічно. Вона з батьками, старшою сестрою та молодшим важко хворим братом змушені були тікати з рідної Балаклеї, рятуючи своє життя від перспективи окупації чи навіть смерті.

На самому початку повномасштабного вторгнення батьки завантажили в автівку дітей і трохи речей та й поїхали у невідомість. Їм було байдуже, куди їхати, аби лишень якнайдалі від небезпеки. Декілька днів вони їхали у невідомому напрямку та ночували в автівці, аж поки не втрапили до нашого села Мошанець.

Люди із села направили їх до нашої помісної церкви. Спочатку ми розмістили родину просто у церкві, нагодували та дали відпочити – і дорослі, і діти були виснажені. Одна сестра з церкви допомогла сім’ї із житлом, де вони мешкають дотепер. Сім’я хороша, дружна, хоча, звісно, їм дуже важко. По-перше, довелося починати все з нуля, працювати може лише батько, бо мама мусить постійно перебувати вдома, адже молодший хлопчик має інвалідність, через що прикутий до ліжка. Дві старші дівчинки, Лора та її сестра, допомагають мамі вдома. Дівчатка майже не мали друзів, бо перший час перебували у шоковому стані і ні з ким не спілкувалися та й допомога мамі з братом забирала більшість їхнього часу.

Церква за можливості підтримує цю сім’ю харчами, гуманітарною допомогою. А цього літа запросили Лору до табору. Дівчинка дуже зраділа – «про мене не забули», – а потім дякувала за чудові дні.

Лора виявилася дуже товариською, легкою у спілкуванні та швидко знайшла собі друзів. Разом з іншими дітьми грала в ігри, робила поробки, вивчала Біблію. Здавалося, вона згадала, що таке бути просто дитиною та насолоджуватися життям.

Коли дівчинка відчула себе комфортно в табірному оточенні, то почала більше відкриватися. Вона розповідала про своє життя, про батьків, про рідне місто. Але щоразу її обличчя змінювалося, а на очах починали бриніти сльози, коли вона згадувала про дім, який вони залишили, про те, як одного ранку їхню вулицю заповнили великі військові авто й танки. Проте щоразу ця маленька дівчинка з величезною вірою повторювала, що вони все одно повернуться додому та заживуть, як раніше.

Завдяки табору зараз Лора має в селі багато знайомих, друзів. Вона почала відвідувати нашу недільну школу. Ми віримо, що це допоможе їй не думати про минуле, а мати щасливе і світле дитинство. Молимося про Лору та її сім’ю. Аби вони також могли знайти надію та розраду в Божій любові.

‍